Приватизація та ліквідація державних підприємств під час війни – що потрібно знати

Не повинно бути державних підприємств! Відповідну тезу він озвучив як державну політику Олексій Соболєв, заступник Міністра економіки України протягом круглий стіл у Верховному Суді під час розгляду законопроекту №6013 (про визнання таким, що втратив чинність, Господарського кодексу, який регулює відповідні зміни у формі державних і комунальних підприємств).

Тож на запитання, чому Мінекономіки бачить необхідність перезавантаження системи саме зараз, депутат відповів:

«Зараз загальна політика Кабінету міністрів така, що державних підприємств не повинно бути. Цей механізм трансформації, що в державі не повинно бути державних підприємств, вже діє шляхом передачі підприємств на приватизацію та виведення їх з державного сектору в приватний», – сказав Олексій Соболєв.

За його словами, триває політика перетворення стратегічних підприємств на акціонерні товариства, прийнято закон про прискорену приватизацію та продаж державного майна під час війни…

Начальник пана Соболєва, перший віце-прем’єр-міністр Юлія Свириденко, сказала: «У державній власності має залишитися менше 100 підприємств»!

Найпопулярніший аргумент: держава – неефективний власник

Держава не може бути реальним власником малого бізнесу тощо. Проте такі великі державні монополісти, як «Нафтогаз», «Укрзалізниця» чи «Енергоатом», можуть заробити в державну скарбницю десятки мільярдів гривень.

Візерунки можна знайти по всьому світу, наприклад, у провідних країнах ЄС, таких як Німеччина, Франція, Норвегія, Швеція, або в Китаї чи Ізраїлі та арабських країнах…

Яка різниця? Головним чином у ставленні. У країнах ЄС і в Китаї є повага до держави і державної власності. Працювати в держкорпорації престижно.

В арабських країнах робота в державних або приватних компаніях є найбільш затребуваною професією, там працюють найкращі спеціалісти та менеджери.

У таких країнах державні корпорації є основою, на якій тримається економіка.

Питання в мотивації та меті керівників державних підприємств, а наша влада призначає не професійних, а лояльних, не порядних, а завідомих шахраїв.

Ну що ми залишимо у державній власності? Є урядом він має план свого економічного розвитку на роки і впевнений у собі тепер він може сказати, які компанії будуть нам корисні через десять років, а які ніколи не знадобляться? Навряд чи прискорена приватизація є шляхом до стратегічних цілей, але й тактичні її цілі теж дивні.

Питання до урядовців: кому під час війни за безцінь дістанеться українське державне майно?..

Хіба це не зрозуміло? в умовах війни і серйозна економічна криза Західні інвестори в Україну не прийдутьраніше держава не отримає справжню ринкову вартість приватизованих об’єктів! Окремі вітчизняні «інвестори» купуватимуть їх за несоромні суми. Оскільки у нас досі немає дієвих механізмів контролю за концентраціями та немає ретельного контролю за походженням коштів, такий продаж точно не принесе користі нашій економіці та суспільству.

Ось чому логічніше було б запровадити мораторій на приватизацію державних об’єктів і підприємств у воєнний час.

Наші реформатори часто повторюють неоліберальну догму «менше держави»…

Проте «більш-менш держава», або співвідношення між приватною та державною формами власності, — це питання, яке кожна окрема держава повинна вирішувати самостійно, виходячи зі своїх конкретних умов і можливостей та враховуючи історичний досвід і менталітет країни. його мешканці. Цю думку підтверджує і досвід розвинених країн. Співвідношення форм власності всюди було різним, наприклад, у Франції 33% державної власності, у Німеччині – 30%, у Великій Британії – 25%, у США – 22%. В Україні частка державної власності менше 10%…

Але це, як виявилося, для нас забагато.

Сьогодні у світі більшість науковців, які займаються проблемами власності, підтримують ідею багатоаспектності, різноманітності форм власності.

Протягом історії людства змінювалися методи праці, форми і види власності. Незмінним залишалося лише одне: вирішальна роль праці в житті людини.

Оскільки людина не може існувати і бути особистістю поза межами громадянського суспільства і держави, а отже, у відриві від проблем взаємодії праці і власності, то вона буде найбільш продуктивно працювати тоді, коли всі форми власності — приватна, колективна і державна — рівноправні і взаємовпливають.

На жаль, внаслідок «реформ» Україні не вистачає як раціональної структури виробництва, так і ефективного власника. За оцінками Інституту економіки та прогнозування НАН України, більшість приватизованих підприємств суттєво погіршили свої фінансові показники, в результаті приватизації в Україні не відбулося підвищення ефективності, а розкрадання. власності та виведення капіталів за кордон… Вони так і не набули справжнього власника.

Це вже давно доведено простий продаж суспільного майна не забезпечує автоматичного перетворення на ефективну приватну власність!

Чи можна «автоматично», без втручання держави, забезпечити такі відносини між працею та формами власності, щоб підвищити добробут населення? Немає. Це можливо лише за умови активного втручання в цей процес сильної демократичної держави, яка діє в інтересах усього суспільства, де співпраця та злагода сталися завдяки війні та суспільній необхідності.

У ринковій системі прибуток стимулює пошук замовлень, контрактів і бажання їх успішно виконувати. При цьому факт володіння майном не визначає прибутку. Ось чому простий продаж суспільної власності не може автоматично забезпечити перетворення на ефективну приватну власність.

Приватизаціяякий проводився та триває в Україні, не враховує механізм регулювання, який використовується в розвинених країнах Заходу. Крім того, оскільки запровадження приватної власності ґрунтується на ідеології переваги приватної власності над державною, будь-яке регулювання власності з боку держави в процесі трансформації було відкинуто як таке, що суперечить самій ідеї.

Західна юридична практика уникла такого висновку завдяки розширеному та більш гнучкому тлумаченню права власності, що створило умови для підтримки регулюючих функцій держави в цьому процесі та сприяло подоланню економічних криз.

Ці обставини тепер дозволяють зрозуміти неспроможність неефективної стратегії тотальної приватизації, яка зводилася до простого механічного процесу переходу від державної власності до приватної.

Контракти розширюють майновий зміст. Їх можна вважати формою власності та господарювання. Майно, яке відповідає умовам комплексу прав, стає нерухомим майном.

У конституції Україна проголошена демократичноюсоціальні, правова держава. А соціальна держава має регулювати та постійно підтримувати баланс у досягнутому рівні життя кожної людини та не допускати появи чи надбагатих олігархів, чи жебраків. Тому створення великого середнього класу є запорукою стабільності сучасного суспільства. І державні «розпродажі» під час війни тут точно не допоможуть.

У соціальній державі праця та ефективна власність, набута сумлінною працею, визначають місце і роль людини в суспільстві, її соціально-правовий статус. Ми ніколи не повинні, а тим більше зараз повторювати помилки початку ринкових реформ, коли багатство було отримано не в результаті праці, а в результаті шахрайського перерозподілу державного майна, злочинності та корупції.

Можливим вирішенням сучасних складних проблем України є врахування успішного європейського досвіду реформ, а саме орієнтації на змішану економіку, на соціально орієнтований капіталізм та активне державне регулювання, що вимагає жорстка відповідальність правлячої еліти за наслідки реформ під час війни.

Більше статей Читайте Андрія Павловського посилання